Компроміси в економіці

Ідея компромісів — один із найголовніших принципів економіки: не можна отримати все, доводиться вибирати з доступних варіантів і від чогось відмовлятися. Цей принцип вчить нас використовувати ресурси ефективно й без втрат, а також не ігнорувати нові ресурси, які можуть задовольнити наші потреби. На мікроекономічному рівні кожен із нас спеціалізується на виробництві товарів і послуг, заради яких нам потрібно витратити найменшу кількість ресурсів (тобто для яких ми є виробниками з найменшими альтернативними витратами). Ми торгуємо продуктами, виробляти які для нас найдешевше, щоб придбати товари, при самостійному виробництві яких ми витратили б більше зусиль, коштів чи ресурсів. Наші торгові партнери продають товари, виробництво яких коштувало їм найменше, щоб купити продукти, які ми виробили більш ефективно й з меншими витратами. У порівнянні з тим, щоб робити все самостійно, завдяки торгівлі ми отримуємо не тільки більше товарів за нижчою ціною, але й доступ до ширшого асортименту товарів та послуг. Торгівля створює вищий рівень життя, тому що в результаті кожна людина спеціалізується на товарах, які вона може виробляти найкраще й з найменшими альтернативними витратами, тобто від кожного з нас потрібні найменші жертви та мінімальне використання ресурсів. На макроекономічному рівні компроміси визначають, що саме країна вироблятиме для міжнародної торгівлі. Природа компромісів пояснює, чому ми імпортуємо товари, які можна виробити дешевше та ефективніше в інших країнах, та експортуємо товари, які можна виробляти дешевше та ефективніше в нашій країні. Адам Сміт був одним із перших у великій групі економістів, які виступали за торгівлю між країнами. На його думку, торгівля Англії з Францією покращувала рівень життя в обох країнах. Тільки уявіть життя й раціон ізольованих селян, які намагалися прогодуватися, виробляючи все самостійно. І порівняйте цю картинку з тією, де завдяки спеціалізації на вирощуванні різних культур і торгівлі вони отримують краще й різноманітніше харчування. Як сказав Сміт, міжнародна торгівля розширює «ринковий простір», чи, якщо точніше: «поділ праці обмежений розміром ринку. Так відбувається тому, що завдяки обміну кожна людина може спеціалізуватися й мати доступ до ширшого спектра товарів і послуг».

Ми спеціалізуємося на всьому тому, що нам легше та дешевше виробляти; тобто на всьому тому, що ми можемо виробляти краще за інших. Надлишки продукції, що перевищують наші потреби, ми обмінюємо на товари, які деінде виробляються ефективніше. Цей принцип спеціалізації у торгівлі, або принцип порівняльних переваг, однаково добре застосовується до торгівлі як між окремими людьми, так і між країнами. Порівняльна перевага пояснює, чому люди спеціалізуються на виробництві певних продуктів на мікроекономічному рівні та чому країни експортують певні товари на макроекономічному рівні.

Роджер Гаррісон ілюструє макроекономічні компроміси на прикладі світу з двома типами товарів. Перший тип — споживчі товари, які безпосередньо задовольняють потреби людей. Другий тип — виробничі товари, які також називають капітальними чи інвестиційними товарами. Виробничі товари задовольняють потреби людей лише побічно, з часом і лише потенційно. Виробничі товари включають інструменти, фабрики й обладнання, які частково використовуються для споживчих товарів. Зазвичай, щоб проілюструвати компроміси, вступні підручники надмірно спрощують приклад, припускаючи наявність двох товарів, таких як зброя та вершкове масло, але поділ товарів на дві широкі категорії (виробничі та споживчі) фактично показує реальну суть виробництва у світі. Споживчі товари можуть задовольнити потреби негайно, тоді як виробничі товари задовольняють їх лише із затримкою та деякою невизначеністю. Це означає, що на індивідуальному рівні поєднання споживчих і виробничих товарів визначається готовністю людей чекати на задоволення своїх бажань — це показник, відомий як тимчасова перевага, що зазвичай виражається у вигляді відсоткової ставки. Люди з дуже високими тимчасовими перевагами не хочуть чекати на задоволення своїх потреб. Таким людям, щоб відкласти споживання та зробити хоч якісь накопичення, необхідно мати високий дохід. Люди з нижчими тимчасовими перевагами споживають менше та зберігають більше.

З макроекономічного погляду, споживчі товари використовуються відносно швидко, тому їх необхідно виробляти постійно. Виробничі товари експлуатуються довше, але з часом зношуються, інакше кажучи, знецінюються. Цей постійний процес фізичного зносу означає, що підприємствам доводиться купувати різні виробничі товари, щоб підтримувати виробництво на поточному рівні. Витрати виключно на споживчі товари максимально збільшують задоволення потреб у короткостроковій перспективі, але довго так тривати не може, бо амортизація зрештою призводить до зношування всіх виробничих товарів: інструментів, обладнання та заводів. Таким чином, спроба отримати надто багато задоволення сьогодні призведе до того, що в майбутньому доведеться задовольнятися малим.

Поєднання споживчих та виробничих товарів, які обирають люди, визначає майбутнє економічне зростання країни. Якщо люди вибирають таке поєднання споживчих та виробничих товарів, яке дозволяє замінювати наявні виробничі товари відразу, як вони зношуються, то економіка може функціонувати стабільно. Якщо вибір людей зміщується в бік споживчих товарів, економіка скорочується. Якщо йде перекіс у бік виробничих товарів, економіка зростає, і що більше цей перекіс, то швидше зростання.

Коли економісти говорять про макроекономічні компроміси, вони зазвичай виходять із того, що поєднання споживчих та виробничих товарів є оптимальним. Це означає, що насправді важлива не кількість споживчих товарів, а те, що компромісне поєднання засобу для полоскання рота, консервованого супу, дезодоранту і т. д. найкраще задовольняє потреби споживача. Для виробничих товарів також важлива не тільки загальна їхня кількість, а й правильно підібране поєднання, що найбільше підходить для виробництва саме тієї комбінації споживчих товарів, яка потрібна споживачам. Бажання споживачів змінюються з плином часу, тому вигідно вибирати гнучкі виробничі товари, які згодом можна використати у виробництві інших видів продукції.

Досі ми припускали, що чисельність населення та стан технологій фіксовані. Та технології не стоять на місці — вони змінюють способи виробництва, і навіть види продукції, які мають найбільший попит у споживачів. Технічний прогрес робить виробничі товари універсальнішими, продуктивнішими, гнучкішими й взаємозамінними.

Проте технічний прогрес також робить виробничі процеси складнішими, трудомісткими й залежними від обраного шляху, тобто менш гнучкими. У міру зростання населення потрібно все більше продукції лише для підтримки постійного рівня життя, та також з'являється більше робочої сили для експлуатації виробничих товарів. Ці складності реального світу підкреслюють обмеження щодо застосування основної ідеї компромісів в економіці. Навіть з урахуванням описаних складнощів важливо розуміти цей базовий економічний принцип, щоб орієнтуватися у поняттях споживчого вибору, економічного зростання та міжнародної торгівлі.

Ця стаття надана Робертом Ф. Малліганом та Американським інститутом економічних досліджень за міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution 4.0