Значение термина «потребление» для экономистов

Природна мова — чудовий інструмент для спілкування. Ми, люди, використовуємо мову, щоб переносити ідеї з одного мозку в інший через маніпуляції з повітрям, папером і пікселями. Мова дає змогу кожному з нас, образно кажучи, поміщати думки інших людей у свої голови. Прочитавши моє речення «Я люблю картопляні чипси», ви дізнаєтеся, що мені дуже подобається їсти тоненькі скибочки картоплі, підсмажені та посолені. Вам ні на мить не спаде на думку, що в цій фразі я повідомляю про потужну емоційну прив'язаність, схожу на ту, яку я відчуваю, скажімо, до свого сина (якого, я, до речі, теж люблю).

Та, як і все, притаманне людині, мова є недосконалою. Навіть наймайстерніший майстер слова не може повністю занурити інших людей у свою голову. Гіпотетичний приклад «Я люблю картопляні чипси» підкреслює одну з причин цієї недосконалості: дуже часто слово має два або більше різних, але не цілком відмінних одне від одного значень. У «любові», яку я відчуваю до картопляних чипсів, і в «любові» до мого сина є певна схожість. Я радий, що в моєму житті є і картопляні чипси, і мій син — вони дають мені відчуття щастя, заради якого я готовий піти на деякі жертви. Проте ніхто з тих, хто почує від мене «Я люблю картопляні чипси», не припустить, що почуття, які я відчуваю до картопляних чипсів, подібні й тим паче дорівнюють почуттям до мого сина.

На жаль, почасти використання слів з різними, але схожими значеннями, призводить до справжнього непорозуміння. Так нерідко трапляється, коли економісти спілкуються з широкою публікою.

Небагато висловлювань економістів викликають стільки ж непорозумінь, як знамените твердження Адама Сміта в його книзі «Багатство народів»: «Споживання — єдина мета і єдине призначення всього виробництва, а інтереси виробника слід ураховувати лише настільки, наскільки це необхідно для сприяння інтересам споживача. Положення це є настільки самоочевидним, що було б безглуздо навіть намагатися доводити його».

Для економіста твердження Сміта про те, що споживання — єдина мета й завдання всього виробництва, справді є абсолютно самоочевидним. Заперечувати істинність цього твердження — нонсенс. Однак багато людей — і майже всі з них неекономісти — заперечують істинність цього твердження. Причина такої розбіжності неекономістів з економістами полягає в тому, що слово «споживання» викликає у свідомості цих двох груп людей невловимо відмінний за змістом образ.

Для економіста «споживання» визначається як кінцева мета економічної діяльності. Ваші споживчі бажання — це все те, що, як ви вважаєте, безпосередньо позитивно впливає на вашу задоволеність життям. «Споживчі товари», своєю чергою, — це ті товари (і послуги), які, на вашу думку, дадуть вам змогу під час їх використання безпосередньо задовольнити ваші споживчі бажання.

Одним з очевидних чинників підвищення задоволеності життям є наявність зручного місця, де можна регулярно відпочивати й спати. Тому ви купуєте або орендуєте житло й обставляєте його побутовою технікою та меблями, і все це ви використовуєте безпосередньо. Ваше житло, побутова техніка та меблі належать до числа ваших споживчих товарів. Хоча, наприклад, ваше ліжко щоночі на практиці допомагає вам підготуватися до ефективнішої роботи наступного дня, ви не думаєте про ліжко як про інструмент. Ви не купували ліжко як засіб для підвищення ефективності своєї роботи. Набагато ближче до істини сказати, що ваша відмінна робота на робочому місці — це засіб, за допомогою якого ви придбали, серед інших споживчих товарів, зручне ліжко.

Не існує двох людей з абсолютно ідентичними смаками й уподобаннями. Ви можете віддати перевагу широченному двоспальному ліжку перед звичайним, тоді як мені подобається звичайне. У кожної людини є споживчі бажання. І для кожної людини ці бажання слугують стимулом до участі в економічній діяльності — тобто, до роботи й обміну. Робота й обмін можуть, і часто так і відбувається, безпосередньо забезпечувати задоволення незалежно від того, що створюється в результаті роботи або що отримується через обмін. Але робота й обмін у переважній більшості випадків слугують засобом отримання споживчих товарів і послуг.

Я знаю багатьох людей, включно зі мною, які люблять свою роботу. Але я ніколи не зустрічав людини, яка була б настільки захоплена роботою, що продовжувала б виконувати її без оплати. Навіть улюблена робота — це засіб, а не мета.

Колись мої діди й батько захоплювалися столярною справою. А зараз і в мого сина таке хобі. Та я ніколи не помічав, щоб будь-хто з них був байдужим до кінцевих фізичних результатів своєї столярної праці. Кожен із них працював над створенням різноманітних предметів: кухонних дощок для нарізання, книжкових шаф, прибудов до будинку, які після завершення приносили людям задоволення. Ніхто з них ніколи не пиляв, не забивав, не шліфував, не свердлив і не клеїв лише заради виконання самих цих дій. У тих рідкісних випадках, коли результати їхньої роботи по дереву виявлялися гіршими, ніж вони очікували, — скажімо, книжкова шафа була нерівною або кухонна дошка мала естетично непривабливий вигляд, — вони відчували розчарування. Вони оцінювали час і зусилля, витрачені на виробництво бракованих виробів, як даремно розтрачені.

Економіст, виходячи з цієї реальності, робить висновок, що виробництво — це не просто витрата людських зусиль на перетворення ресурсів на кінцеві продукти. Виробництво — це процес створення цінності, де «цінність» означає поліпшення добробуту споживача. Для економіста виробництво й споживання — два боки однієї економічної медалі; одне невіддільне від іншого. Очевидно, що будь-який товар не можна спожити, поки його не було вироблено. Але набагато менш очевидним є інше — будь-який товар виробляється з метою задоволення бажань споживачів — інакше він вироблятися не буде.

Неекономісти часто не розуміють, наскільки нерозривно пов'язані поняття виробництва і споживання. Неекономісти часто думають про виробництво й споживання як про альтернативні цінності, що конкурують між собою. Не раз я чув або читав, як хтось звинувачує економістів, особливо тих, хто підтримує вільні ринки, у поверхневому або надмірно матеріалістичному погляді на людину. «Життя — це не тільки споживання! — кажуть нам. — Люди також знаходять сенс у сім'ї, суспільстві та роботі!»

Для вух багатьох неекономістів слово «споживання», схоже, означає лише задоволення фізичних бажань. У цьому контексті це слово має майже негативний відтінок; воно асоціюється з образами людей, які мислять вузько й корисливо, задовольняють «низинні» пристрасті, піклуються лише про себе та своїх близьких, нехтують іншими людьми, а також цінностями, що виходять за рамки тваринних інстинктів.

Якщо розуміти «споживання» саме так, то життя справді складається з більшого — набагато більшого, — ніж споживання. Але, знову ж таки, така інтерпретація «споживання» категорично не збігається з розумінням економістів. З погляду економістів, споживання охоплює не тільки їжу, перегляд Суперкубка й обвішування себе ювелірними прикрасами. Споживання також охоплює задоволення, яке ми отримуємо від життя в безпечних і успішних спільнотах, від виконання своєї роботи, від приємного спілкування з сусідами, колегами по роботі та парафіянами в церкві. Сюди входять радість і знання від подорожей, читання і відвідування публічних лекцій.

У розумінні економістів споживання — це широкий спектр дій, які, згідно з очікуваннями людей, безпосередньо позитивно вплинуть на їхній рівень задоволення життям. Неможливо заперечувати, що виробництво необхідне для забезпечення споживання. Однак саме тому, що виробництво — це засіб, а споживання — мета, не існує суперечності між «соціальною цінністю» споживання і виробництва. Підвищення рівня споживання вимагає збільшення обсягів виробництва, а зростання виробництва забезпечує можливість для розширення споживання.

З цієї причини ніхто не обирає надати більшої цінності виробничій діяльності та знецінити споживання; виробляти більше — означає створювати умови для більшого споживання. Люди, яких ми цінуємо за їхню «високу продуктивність», викликають захоплення саме тому, що вони створюють велику кількість товарів і послуг для власного або чужого споживання. Коли ми захоплюємося робітником за його завзятість і майстерність, нас насправді захоплюють результати, які приносять ці якості, адже вони допомагають ефективніше задовольняти споживчі бажання. Робітник, який довго, наполегливо й уміло пече пироги з тирсою та личинками, не викликає захоплення, бо він нічого не робить для розширення споживчих можливостей людини.

Оскільки «виробляти» означає «збільшувати можливості людей споживати», Адам Сміт має рацію: споживання справді є єдиною метою, єдиним завданням усякого виробництва.

Цю статтю люб'язно надали Дональд Дж. Будро й Американський інститут економічних досліджень, на умовах міжнародної ліцензії Creative Commons Attribution версії 4.0. З оригіналом можна ознайомитися тут.